Одна меморіальна дошка Богдан Заваді встановлені на гімназії №7 в минулому році, але здавалося логічним відкрити ще одну на вулиці, яку перейменували на честь Героя України. На гімназій дошка відкрита через те, що саме в цій школі вчився боєць АТО.

Міліція відмовилась вести розслідування по факту викрадення, оскільки дошка офіційно не була відкрита. Так бійців АТО буквально заставляють провести розслідування власними силами та відплатити крадіям на власний розсуд. Вони зараз часто зіштовхуються з тим, що їх права порушують, не хочуть їх підтримувати та іноді навіть вважають ворогами. Відповідно реакцію таких людей можна передбачити як таку, що вони дійсно можуть піти на самосуд.

Наразі суспільство втомилося від військових зборів, постійних волонтерських зборів грошей та продуктів в зону АТО, ситуації в країні та війни. При цьому вони не зважають на те, що саме бійці АТО постраждали від всього цього найбільше, оскільки вони ризикували життям, витримали всі випробування, а деякі віддали своє здоров’я чи життя за це. Вшанування пам’яті – це найменше, що можна зробити для загиблих та їх сімей. Тож крадіям дійсно має бути соромно, що вони вкрали меморіальну дошку Героя України.

Волонтер Леся Хомко координує роботу фонду, який збирає кришечки та відправляє далі на переробку. Наразі вже відправлено 497 кг кришечок. Хтось вважає їх сміттям, але з їх допомогою можна зробити добру справу. В Польщі виготовляють біонічні протези, які можуть стати прекрасною можливість повернути собі життя для багатьох воїнів АТО. Виготовлення одного протезу коштує 8 тисяч євро. Далеко не кожна сім’я має можливість викласти таку суму грошей навіть на покращення життя дитини.

Зараз найбільшу активність проявили жителі Буковини. Леся Хомко закликає кожного приєднатися до збору кришечок. Вже готово ще 250 кг для відправки на переробку. Давайте рабом допоможемо нашим бійцям отримати біонічний протез, адже вони постраждали за цілісність наших кордонів. Ми зможемо також їм допомогти, адже зібрати кришечки – це під силу кожному.

Спочатку повістку про його мобілізацію принесли в квітні 2014 року прямо на робоче місце: в Розівське відділення Пологівської ОДПІ. За плечима нашого захисника вже було проходження служби в лавах Збройних сил України, саме тому він був повністю підготовленим для того, аби стати на захист нашої Батьківщини.

Після успішного проходження медичної комісії В’ячеслав потрапив до міста Миколаєва, де в складі 79-ї аеромобільної десантної бригади охороняв Каховську ГЕС, а у випадку тривоги – Одеський морський порт.

Після цього бійців бригади було передислоковано до населеного пункту Коларівка, де охоронялися бердянські порти: повітряний та морський. І лише в травні 2015 року бригаду В’ячеслава було направлено на Донбас в зону проведення антитерористичної операції.

Спочатку військові були розміщені в селі Сонцево Старобешівського району і найчастіше супроводжували українські військові колони з паливом та боєприпасами на Савур-могилу.

Перший обстріл молодий чоловік запам’ятає надовго: колону, яку супроводжували бійці, ворог накрив дуже сильним шквальним вогнем. Після того бою було не лише багато поранених, а й загиблих.

Молодий український захисник вкотре наголошує, що не варто боятися захищати нашу Батьківщину, адже тому вони і є чоловіками. На кого, як не на них сподіватися в тяжку хвилину нашим рідним, дітям та дружинам? «Наші родини – це і є наша країна. За них ми стояли, за них наразі стоять наші побратими», – резюмує В’ячеслав Клочан.

Поспілкувавшись з нашим захисником, ми дізналися, що за період перебування в зоні АТО, йому довелося побувати в різних непередбачуваних ситуаціях. Нерідко відбувалося так, що після того, як бригада покидала своє місце, – по ньому починала бити ворожа зброя.

За словами бійця, місцеве населення по-різному відносяться до української армії. Хтось з місцевих вдячний за те, що рятують їх життя, інші – провокують та запевняють, що українська армія не має права знаходитися на їх землі. В таких випадках Роман нагадує, що це і його земля також, що живе він недалеко від зони проведення антитерористичної операції і що не допустить війни у себе вдома.

Додому Роман повернеться ще не скоро, тому підтримує зв’язок з близькими та рідними по телефону. Дзвінками від рідних та друзів він дуже радіє. Каже, що дуже важко переносити напруження, яке виникає на території війни, а підтримка родини дуже піднімає бойових дух та міць української армії. В зоні АТО нашим бійцям як ніколи важливо чути рідні голоси.

Військовому вкрай необхідно було потрапити 31 серпня до вказаного інституту з метою проведення чергової операції. В зв’язку з тяжким пораненням, військовий обмежений в пересуванні, а тому доставляти його до міста Києва буде автомобіль швидкої допомоги військового госпіталю міста Запоріжжя. Однак для цього необхідно близько 180 літрів дизельного палива.

Завдяки допомозі небайдужих, «Фонд» не залишився осторонь проблем нашого захисника та закупив необхідну кількість пального на загальну суму 3060 гривень.

Сподіваємося, що лікування нашого бійця пройде вдало та вже дуже скоро він зможе повернутися до повноцінного життя.

Стариков Віктор Олександрович був призваний на службу і направлений у військову частину 1491. Після перепідготовки гостро постала проблема нехватки бронежилета для проходження подальшої служби.

Співробітники Віктора частково зібрали необхідну суму коштів та звернулися до благодійного фонду з проханням віднайти можливість доповнити суму та провести закупівлю необхідного спорядження.

“Фонд сприяння обороні Запорізької області” відгукнувся на прохання та віднайшов недостатню суму коштів і придбав для бійця комплект, що складається з бронежилету класу 4+ та розгрузки.

Ми переконані, що завдяки піклування співробітників Віктора та нашій спільній допомозі, він гідно буде виконувати свої професійні обов’язки.

Фонд, завдяки небайдужим мешканцям нашого міста, віднайшов необхідне фінансове забезпечення для того, аби допомогти мобілізованому бійцю, який після перепідготовки був направлений у званні командира в зоні проведення антитерористичної операції.

Було придбано і передано батькові Олександра наступне:
– Рюкзак
– Спецодяг (взуття, штани, ремінь,футболка, сорочка та куртка)
– Нижня термобілизна.

Олександр Ашотович, батько Олександра, був дуже вдячний нашій допомозі. А ми, в свою чергу, всім небайдужим мешканцям міста та області в цілому.

Нагадаємо, що 23-х річний молодший лейтенант Іван Гутник-Залужний був смертельно поранений в ніч на 10 серпня під час обстрілу проросійськими терористами блокпосту в районі населеного пункту Амвросіївка Донецької області. Медики намагалися врятувати життя військового проте, на жаль, його поранення виявилося несумісним з життям.

Ім’я командира взводу Івана Гутинка-Залужного, який ціною власного життя врятував життя не одному десятку українських бійців, навічно було внесено в списки військовослужбовців запорізької військової частини 3033 Національної Гвардії України.

Раніше загиблому Герою України було відкрито меморіальну дошку в гімназії №50, де навчався Іван Гутник-Залужний. За попередньою інформацією об’єднання «Просвіта», відкриття пам’ятника має відбутися наступного понеділка, 10 серпня на території Осипенківського кладовища м. Запоріжжя.

Нагадаємо, що Олександр Гринь з села Орлянка Василівського району потрапив до лав Збройних сил України в найпершу хвилю часткової мобілізації. За повісткою в квітні 2014 року був направлений в 93-тю окрему механізовану бригаду, в якій проходив строкову службу. Через деякий час військового було направлено в зону АТО, де і отримав дуже тяжке поранення. Це сталося 29 липня неподалік від села Санжарівка, що поблизу Артемівська.

По колоні техніки, що рухалася, було відкрито вогонь із засідки. Бойові побратими, як могли, надали першу медичну допомогу, а коли надійшла підмога, – пораненого було доставлено в Артемівську районну лікарню.

Наразі Олександр Гринь готується до проведення чергової операції, вже навіть визначився з вибором лікарні, де її будуть проводити. Також Олександр займається і оформленням статусу учасника бойових дій, інвалідності та пенсії.

Так, Леонід Папіровнік пішов на службу до лав Збройних сил України в січні 2015 року. Військовослужбовець загинув 10 червня поблизу населеного пункту Луганське, Донецької області.

Зі слів секретаря сільської ради Ірини Баб:ч, гроші на похорони збирала вся сільська громада та прості жителі села Чкалово, які не були байдужими до чужого горя.

Церемонія прощання з захисником України розпочалася з будинку загиблого. В супроводженні Веселівської Самооборони траурна процесія направилася до Будинку культури, де прощальне слово сказали місцеві чиновники: Станіслав Калиновський, Чкалівський сільський голова, Іван Мигуля, голова Веселівської районної адміністрації. Також з бійцем прощалися і його побратими: «Ми втратили свого бойового товариша, який не втік з війни, а захищав рідну землю, стояв з нами пліч-о-пліч. А ви втратили односільчанина. Це — перший боєць зі Чкалова. що загинув в АТО. Нехай він буде останнім з вашого села в цій війні».

Без чоловіка та без батька залишилися дружина Наталя та маленька дочка Вероніка.